Проведення корекційних занять з використанням метафоричних карток

     Що таке асоціативні, метафоричні картки та як з ними працювати?

       Асоціативні карти працюють через інтуїтивне, емоційне сприйняття, а не через когнітивний процес, тобто, вони покликані стимулювати, насамперед, образно-інтуїтивну праву півкулю головного мозку, а не раціонально-словесну ліву. А саме цього дуже бракує нашій системі освіти, яка перевантажує раціональне мислення та ігнорує, навіть зневажає, почуття, інтуїцію учня, його унікальність.
       Малюнки на картах є неоднозначними, розмитими або філософськи-узагальненими; тому вони є чудовим підґрунтям для проектування: «матеріалізації», візуалізації нашого внутрішнього світу – імпульсів, страхів, бажань, очікувань, цінностей тощо. Цей внутрішній світ можна пізнавати, усвідомлювати та інтерпретувати саме завдяки проективним технікам, до яких належать проективне малювання, робота з імагінацією (зокрема, в методі символдрами), а також асоціативні карти. Наші реакції на ці карти – стимул для самопізнання і розвитку.
        Цим визначається і діагностичний, і корекційний, психотерапевтичний потенціал карт.
        Робота з асоціативними картами може відбуватися в різному форматі: як індивідуальна чи групова гра; як гра з сім’єю чи в парі (дитина і хтось з батьків; учень – учитель, шлюбні чи ділові партнери). Ці карти можуть застосовуватись і для самоаналізу, що, до речі, дозволяє не кожна корекційно-терапевтична методика.
        Працювати з асоціативними картами можна як відкрито, явно (з відкритим, повернутим догори, малюнком чи словом), так і наосліп (сорочкою доверху).
          Коли карта відкрита, і людина бачить, що саме вона вибирає, включається аналіз, раціональне мислення, «цензура» і захисні механізми. А для внутрішньої роботи над собою важливо перевести процес з раціонально-когнітивної сфери в інтуїтивну: пробудити спонтанність і креативність, спробувати «обійти» захисні механізми і внутрішні опори. Вибір наосліп часто дає можливість зафіксувати сам факт опору, – специфічну емоційну реакцію людини на витягнуту карту, проблеми з її інтерпретацією, «нерозуміння» карти, відмову від роботи з нею та ін.
         В «сліпому» виборі розвивається вміння зустрічати і приймати несподіване, неочікуване, незаплановане, що може становити великі труднощі для частини людей, становити їхню проблему, яка потребує корекції. Проте, це наближає роботу з картами до особливостей реального життя, в якому ми доволі часто стикаємося з тим, що пропонує нам випадок, а майбутнє стає теперішнім, коли ситуація вже настала. З іншого боку, після вибору, що вже відбувся, і який доля зробила за нас, виникає інша проблема: що робити з цією «необхідністю», – змиритися з нею, прийняти її і вписати в особистісний контекст – чи відкидати або ж боротися, долати.

          Власне, робота з відкритими чи закритими картами – це одвічна проблема свободи і необхідності.

           У багатьох вправах з картами застосовується прийом, який своєрідно поєднує ці дві крайності (як це, здебільшого, і буває в житті): основний вибір робиться наосліп, але береться надлишок карт, де зайві потім можна відкидати – після того, як вони всі відкриті. Отримуємо такий собі «вільний політ у рамках обмеженого небосхилу».  

 

Вправа "Проблема, потреба, ресурс". 

          Виберіть три картки і скажіть: «Я відчуваю себе ось так, як на першій карті (проблема), а хочу відчувати себе ось так, як на другій (потреба), а не вистачає мені для цього того, що є на третій картці (ресурс)» – і співрозмовник зрозуміє тебе без зайвих слів. Примітка: ресурсом може бути і щасливий момент дитинства, і безпечне місце, сильна риса характеру, сильна сторона.
          Після того, як людина вибрала три картки, їй пропонується прибрати з трьох карток одну, а потім ще одну і залишитись лише з однією карткою. Якщо людина залишає собі "картку-ресурс" - це говорить про позитивний результат роботи, вона зможе справитися з проблемою, з якою вона прийшла на консультацію до психолога. Якщо залишає "картку-потребу" - це говорить про високу ревеланентну цінність досягнення задоволення саме цієї потреби для особистості, тоді задача прихолога - проаналізувати разом з клієнтом можливість задоволення цієї потреби, а разі неможливості - альтернативні варіанти.
Якщо ж людина залишає для себе "картку-проблеми", це говорить про необхідність подальшої консультативної роботи психолога. Коментар психолога: це той тягар, з яким Ви йдете по життю, у вас була можливість його позбутися (вибрати іншу картку - ресурс), але Ви її не використали. Це той важкий мішок, який і нести важко і викинути шкода. У цьому випадку при подальшій консультативній роботі психологу важливо допомогти клієнту розширити сферу особистісних ресурсів, які стануть йому в нагоді для вирішення проблеми. Значимою буде вправа "Мої особистісні ресурси" - пропонується вибрати три картки-ресурси для вирішення проблеми. Перед цим важливо проговорити, що ресурсом може бути: щасливий момент дитинства або безпечне місце; сильна риса характеру або сильна сторона; людина (близькі люди). Важливо проговорити, чи були вжиті людини подібні проблеми і як вона з ними справлялася, хто або що їй допамагав(-ло).
                             Вправа «Відображення».
Мета: виявлення конфліктної ситуації; визначення емоцій, які наповнюють її.
                                                                  Хід вправи
Психолог просить клієнта вибрати з поданих карт-стихій, ту картку яка несе в собі зміст конфліктної ситуації клієнта.
• Що зображено на картці?
• Чому саме цю картку Ви вибрали?
• Що вона відображає?
• Вона відображає ваш конфлікт?
• Які емоції викликає ця картка?
• На які думки наштовхує ця картка?
          Вправа «Відлуння життєвих історій у нашому класі».
1. Групі пропонується об’єднатися у підгрупи по 5-6 осіб. Кожен учасник "наосліп" виймає по одній картці. Ведучий перетасовує колоду і додає від себе ще по дві картки в кожну підгрупу.
2. Кожна підгрупа перевертає картки, вийняті учасниками, і намагається скласти за малюнками певну історію. Картки можна викладати в будь-якому порядку. Як виняток, можна перевернути картки, запропоновані ведучим, і замінити на них одну чи дві картки учасників. Історія може бути казковою, чарівною або цілком реальною. На це завдання відводиться 5-8 хвилин. Історію можна записати.
3. Кожна група розповідає свою історію.
4. Коли всі історії розказані, ведучий пропонує учасникам подумати, що в кожній історії є такого, що нагадує події, переживання в колективі, як розказана історія може стосуватися самих гравців. Чи є щось схоже в різних історіях, щось таке, що їх об’єднує?
5. По закінченні заняття ведучому варто ще раз проаналізувати історії, розказані учасниками, щоб підготуватися до продовження роботи з класом.